Доволі часто українські видавці економлять на ISBN для електронних книжок та використовують в електронних виданнях ISBN друкованого видання, хоча це суперечить і українським нормативним документам, і актуальним зарубіжним практикам. Розглянемо це питання детальніше.

У пункті п. 3.2 «Інструкції про порядок надання Міжнародного стандартного номера книги ISBN», розміщеної на сайті Книжкової палати України, зазначено, що:

  • “ISBN, крім друкованих видань, надають також електронним виданням: електронному аналогу (копії, версії) друкованого видання, самостійному електронному виданню.
  • У тому числі програмним продуктам навчального та інструктивного характеру (наприклад: автоматизована система тренінгу):
  • програмному продукту, доступ до якого здійснюють за допомогою різних операційних систем і/або командних мов, надають окремий ISBN;
  • якщо програмний продукт актуалізують, переглядають чи вносять правки, і ці зміни є такими, що цей продукт можна назвати новим — йому надають новий ISBN;
  • якщо програмний продукт випускають повторно (в межах одного календарного року), навіть у новому пакуванні, проте без значних відмінностей у виконанні, йому надають той самий ISBN;
  • технічному посібнику, що випускають як додаток, що вкладається або додається до програмного продукту, надається той самий ISBN, що й цьому програмному продукту;
  • окремим компонентам комплекту, які можуть розповсюджуватись самостійно і всьому комплекту загалом — надають різні ISBNs;
  • ISBN надається програмному продукту незалежно від його фізичної форми (наприклад, якщо програмний продукт завантажується в комп’ютер користувача з бази даних віддаленого доступу);
  • ISBN ідентифікує не тільки сам програмний продукт, а й визначає видавця. ISBN не використовується для ідентифікації розповсюджувача програмного продукту;
  • кожному компонентові комбінованого видання;
  • кожному самостійному тому (частині) багатотомного і серійного електронного видання;
  • слайдам, фільмам та відеофільмам, що розповсюджуються як навчальні або виробничо-практичні посібники;
  • звуковим електронним виданням (“розмовляючим” книжкам);
  • мультимедійним електронним виданням;
  • мікроформам (мікрофільмам, мікрофішам);
  • оцифрованим примірникам друкованих видань;
  • виданням для читання особами з вадами зору (брайлівським шрифтом)”.

Група дослідників книжкової галузі (Book Industry Study Group, BISG, www.bisg.org) опублікувала “Заяву про політику щодо ідентифікації цифрових продуктів” у грудні 2011 року. Ця заява з’явилася у результаті ретельного дослідження існуючої ситуації в Північній Америці з подальшим обговоренням в робочій групі із представниками системи розповсюдження, які вивчали актуальні практики для розроблення рекомендацій на майбутнє. Заява про політику BISG підтримує ключові аспекти стандарту ISBN, а також Міжнародних рекомендацій агентства ISBN, зокрема:

  • цифрові публікації та друковані видання повинні мати різні ISBN;
  • якщо цифрове видання доступне у понад одному форматі (наприклад, EPUB і pdf), то кожен формат повинен бути окремо ідентифікований власним ISBN;
  • якщо цифрове видання доступне в тому самому форматі, але з різними правами на використання (наприклад, безкоштовний доступ і доступ за передплатою), то кожне з різних прав на використання має бути позначене окремим ISBN;
  • у випадках, коли посередники чи інші треті сторони створюють додаткові формати та версії від імені видавців, вони повинні присвоювати ISBN кожній унікальній цифровій публікації, яку вони випускають, навіть якщо видавець надав ISBN лише для вихідної версії видання;
  • дійсними номерами ISBN є лише ті, що присвоєні видавцеві або посередникові відповідним національним агентством ISBN, яке працює на території, де розташований видавець або посередник;
  • усі ISBN повинні бути позначені “ISBN”. Немає ідентифікатора під назвою “електронний номер ISBN”.

У січні 2012 року Міжнародне агентство ISBN оприлюднило прес-реліз, в якому відзначило Заяву BISG як важливий внесок у рекомендації щодо управління ідентифікаторами цифрових видань.