Асоціація українських редакторів . Блог . Редактор книжок . Географічні назви як редакторська проблема

Географічні назви як редакторська проблема

1. Маємо кілька осередків, які фахово працюють із географічними назвами, але не маємо документа державного рівня, яким би було уніфіковано царину топонімів. Тому проблемні питання, які постають у повсякденній роботі, кожен осередок намагається вирішити на своєму рівні. У “Картографії” таким внутрішнім рішенням є поєднане використання правил із Правопису та внутрішніх інструкцій. Тобто все, що чітко описано у Правописі, використовують у картографії відповідно до Правопису, а все, що у Правописі умовно міститься в “тощо” або його немає взагалі, описано у внутрішніх інструкціях. Крім “Картографії”, фаховим осередком є Мінекоресурсів (нині Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів), яке 2006 року видало “Газетир (покажчик) географічних назв” (ознайомитися та завантажити можна за посиланням: https://chtyvo.org.ua/…/Hazetyr_pokazhchyk…/. Тут маємо такі характеристики: назву українською, назву національною або латинкою, рід об’єкта (місто / річка тощо) і країна. Попри заявлену мету — “для забезпечення однакового і стабільного використання географічних назв українською мовою у всіх сферах життя” — його не поширено як імперативний документ на всі сфери життя і він, як, мабуть, чи не кожний наш документ, має доволі розбіжностей із правилами та мовною практикою. Та й виданий до 2019-го, тобто до нової редакції Правопису. А втім, такий документ є та ми, на мою думку, маємо право ним користуватися. Принаймні менш відомі назви, назви, яких немає у Правописі, точно можна з ним звірити. І ще одним уже відомим осередком (найімовірніше, є й інші, але про них не йшлося) є Держстатистика, яка затвердила Перелік кодів світу для статистичних цілей. Документ є у вільному доступі: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0032832-20#Text. Він цінний тим, що підготовлений 2020 року, але в ньому є лише країни й також трапляються розбіжності з мовознавством. Щодо країн тут такі характеристики: коротка назва, офіційна назва та коротка назва англійською.

2. Повернуся докладніше до “Картографії”. Оскільки ні попередній, ні нинішній Правописи не дають відповідей на всі проблемні питання, то “Картографія” у роботі віддає перевагу поєднанню картографічної традиції та Правопису. Отже, на практиці можемо спостерігати, що у шкільних картах написано лише згідно з Правописом (оскільки дітей навчають саме так), а на офіційних, довідкових картах чи картах автошляхів написання назв може відповідати внутрішнім інструкціям із картографії. Дякуємо пані Ірині, яка поділилася внутрішніми інструкціями “Картографії” зі спільнотою Асоціації українських редакторів, щоб ми мали у своєму арсеналі вже певні рішення, на які можна спиратися, хоч вони й не досконалі.

3. Хороша й обнадійлива новина: Національна комісія зі стандартів державної мови розпочала діяльність, опікується проблемами стандартизації, обома руками за уніфікацію на державному рівні. І одним із завдань Нацкомісії є саме розроблення стандарту з написання географічних назв. Зокрема, у найближчих планах запустити сайт і випускати бюлетень, у якому оприлюднювати розроблені стандарти для загалу (на цей час заявлено про безкоштовний доступ, адже, на жаль, маємо досвід, коли державні стандарти, розроблені державними інституціями, пропонували користувачам не безкоштовно).

ОТЖЕ: єдиного взірця поки що немає; дискусії, зокрема й правописні, тривають і набирають обертів; так само редакторське судження – наше все. Але далі буде…

Р.S. Було запитання від учасниці вебінару, як же правильно писати: Великобританія чи Велика Британія. Відповідь від Мирослави Приходи, президентки Асоціації українських редакторів: “Велика Британія. У два слова просять писати. Це принципово”.