Вебінар “Географічні назви як редакторська проблема” відбувся 23 грудня 2020 року. Лекторка — Ірина ДРОГУШЕВСЬКА, головна редакторка ДНВП “Картографія”, кандидатка географічних наук. У вебінарі також взяв участь Володимир МОЗГУНОВ, заступник голови Національної комісії зі стандартів державної мови. Тож усі проблеми щодо картографії та стандартизації — як то кажуть, з перших уст. Отже, тезово:
1. Маємо кілька осередків, які фахово працюють із географічними назвами, але не маємо документа державного рівня, яким би було уніфіковано царину топонімів. Тому проблемні питання, які постають у повсякденній роботі, кожен осередок намагається вирішити на своєму рівні. У “Картографії” таким внутрішнім рішенням є поєднане використання правил із Правопису та внутрішніх інструкцій. Тобто все, що чітко описано у Правописі, використовують у картографії відповідно до Правопису, а все, що у Правописі умовно міститься в “тощо” або його немає взагалі, описано у внутрішніх інструкціях. Крім “Картографії”, фаховим осередком є Мінекоресурсів (нині Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів), яке 2006 року видало “Газетир (покажчик) географічних назв” (ознайомитися та завантажити можна за посиланням: https://chtyvo.org.ua/…/Hazetyr_pokazhchyk…/. Тут маємо такі характеристики: назву українською, назву національною або латинкою, рід об’єкта (місто / річка тощо) і країна. Попри заявлену мету — “для забезпечення однакового і стабільного використання географічних назв українською мовою у всіх сферах життя” — його не поширено як імперативний документ на всі сфери життя і він, як, мабуть, чи не кожний наш документ, має доволі розбіжностей із правилами та мовною практикою. Та й виданий до 2019-го, тобто до нової редакції Правопису. А втім, такий документ є та ми, на мою думку, маємо право ним користуватися. Принаймні менш відомі назви, назви, яких немає у Правописі, точно можна з ним звірити. І ще одним уже відомим осередком (найімовірніше, є й інші, але про них не йшлося) є Держстатистика, яка затвердила Перелік кодів світу для статистичних цілей. Документ є у вільному доступі: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0032832-20#Text. Він цінний тим, що підготовлений 2020 року, але в ньому є лише країни й також трапляються розбіжності з мовознавством. Щодо країн тут такі характеристики: коротка назва, офіційна назва та коротка назва англійською.
2. Повернуся докладніше до “Картографії”. Оскільки ні попередній, ні нинішній Правописи не дають відповідей на всі проблемні питання, то “Картографія” у роботі віддає перевагу поєднанню картографічної традиції та Правопису. Отже, на практиці можемо спостерігати, що у шкільних картах написано лише згідно з Правописом (оскільки дітей навчають саме так), а на офіційних, довідкових картах чи картах автошляхів написання назв може відповідати внутрішнім інструкціям із картографії. Дякуємо пані Ірині, яка поділилася внутрішніми інструкціями “Картографії” зі спільнотою Асоціації українських редакторів, щоб ми мали у своєму арсеналі вже певні рішення, на які можна спиратися, хоч вони й не досконалі.
3. Хороша й обнадійлива новина: Національна комісія зі стандартів державної мови розпочала діяльність, опікується проблемами стандартизації, обома руками за уніфікацію на державному рівні. І одним із завдань Нацкомісії є саме розроблення стандарту з написання географічних назв. Зокрема, у найближчих планах запустити сайт і випускати бюлетень, у якому оприлюднювати розроблені стандарти для загалу (на цей час заявлено про безкоштовний доступ, адже, на жаль, маємо досвід, коли державні стандарти, розроблені державними інституціями, пропонували користувачам не безкоштовно).
ОТЖЕ: єдиного взірця поки що немає; дискусії, зокрема й правописні, тривають і набирають обертів; так само редакторське судження – наше все. Але далі буде…
Р.S. Було запитання від учасниці вебінару, як же правильно писати: Великобританія чи Велика Британія. Відповідь від Мирослави Приходи, президентки Асоціації українських редакторів: “Велика Британія. У два слова просять писати. Це принципово”.