Асоціація українських редакторів » Блог » Редактор газет, журналів » Аберації абревіації від Катріни Розкладай

Аберації абревіації від Катріни Розкладай

Катріна Розкладай працює літературною редакторкою групи видань «Детектор медіа». Її цикл матеріалів про мову медій публікувався п’ять років тому на «Редакторському порталі». 

Після перезапуску цього видання архів публікацій зник, тому MediaLab вирішило повернути ці тексти до життя.
Ми публікуємо найбільш актуальні для редакторів матеріали цього циклу.  Розпочинаємо із розповіді “про що мовчать і що кажуть літери, які стали словами“.

Найдовша ініціальна абревіатура в українській мові, зафіксована Книгою рекордів України, — Центральний науково-дослідний інститут інформації і техніко-економічних досліджень з матеріально-технічного постачання (ЦНДІІТЕДМТП). Помедитуймо на це скорочення:))  А втім, короткі абревіатури — теж не подарунок. Судіть самі: днями провела в фейсбуку експеримент, просила розшифрувати абревіатуру СС, точніше, сформулювати, що першим спадає на думку. Попри провокаційні сподівання, експеримент мій не те щоби провалився (варіант, якого я очікувала, таки виявився найпоширенішим). Він показав деякі тенденції, а до того ще й кілька варіантів, які навіть не спадали мені на думку. До результатів ми ще повернемося. А поки ви думаєте про свій варіант розшифровки, поговорімо про абревіатуру як явище.

Популярність абревіатур для мене пов’язана насамперед із двадцятими роками минулого століття, коли в радянському житті з’являлося багато нових реалій, час пришвидшувався, різкість і пильність були наріжними каменями суспільного устрою, а гасла — спочатку способом більш-менш публічного спілкування, а згодом і мислення. Не дивно, що скорочення й абревіатури якнайкраще пасували для такого способу буття. Життя коротке, vita brevis. Етимологія самого слова «абревіатура» тут прозора й не потребує уточнень.

А втім, деякі дослідники (як-от Олена Бірюкова, чий автореферат дисертації трапився мені в інтернеті) пишуть, що історія абревіатури, досить молодого способу словотворення, насправді сягає давніх часів. Так, перші складноскорочені слова знаходять ще в писемності шумерів, а сучасна абревіація — відгомін тодішніх епох, «якісно перетворена проекція давніх систем скорочення». З іншого боку, можна проводити паралелі (частково притягнуті за вуха, звісно) з ієрогліфічним письмом, адже за кожною літерою (чи складом) стоїть якесь слово. Тож нічого поганого в абревіатурах немає й не може бути, але їх вживання супроводжується певними проблемами, на які я зараз і хочу звернути увагу.

Чотири з половиною проблеми

Проблема перша: засилля абревіатур. Іноді доходить до смішного, коли мусиш щоразу зупинятися й подумки розшифровувати абревіатуру, аби зрозуміти сенс повідомлення. З постійно вживаними і вже звичними словами ця проблема зникає, як-от у реченні: КПУ виступала у ВРУ проти НАТО. Але вже сам факт, що в реченні з шести слів (одне з яких прийменник) рівно половина — абревіатури, переводить сприйняття в гумористичну площину. В поезії такий прийом часто використовується саме як засіб гумору чи іронії. Тож тут логіка ясна як день: не варто заради сестри таланту жертвувати почуттям міри, бо ефект може бути неочікуваним.

Друга проблема є продовженням першої: втрата сенсу. Колись давно було в нашій редакції дрібне непорозуміння: представники одного каналу наполягали, що їхня назва — абревіатура, тож писати її треба великими літерами. Але розшифрувати ту абревіатуру вони не могли: забулося, казали вони, але це точно абревіатура. Згодом на каналі стався ребрендинг і назву стали писати майже як усі нормальні власні назви. Майже — бо тепер її часто пишуть латинкою:)) 

Звична оку абревіатура, особливо якщо вона запозичена, а отже нашою мовою її не розшифровують по літерах, так само сприймається як щось розмите. Промовистий і дуже актуальний приклад — НАТО, слово, негативне сприйняття якого нам доводиться долати тривалий час. Зрозуміло, це не через абревіатурність назви  Але й вона доклалася до розмивання смислу, бо що можна розшифрувати (зрозуміти) — того бояться менше.

Часто наслідок вихолощення змісту — неузгодженість закінчень, і це третя проблема. Час від часу мені трапляються конструкції на кшталт: НТКУ показав, НТКУ представив. Логіка цієї помилки зрозуміла: кажучи так, мають на увазі канал (Перший національний), хоча насправді абревіатура розшифровується як Національна телевізійна компанія України, а отже НТКУ показала, НТКУ представила, бо з іншими членами речення ми узгоджуємо за опорним, головним словом абревіатури (компанія).

Походження абревіатури створює колізію: відмінювати за родовим словом чи за формальними ознаками роду? Наприклад, згадане вже НАТО якого роду? А ООН якого? Ось кілька прикладів із медіа:

НАТО виявило переміщення російських військ до кордону з Україною.

НАТО зафіксувало наближення військ Російської Федерації до українського кордону.

НАТО нещодавно відсвяткувало своє 60-річчя.

але

Іракський народ високо цінує діяльність ООН, зокрема її зусилля…

Логіка тут так само проста: якщо абревіатуру можна розшифрувати українською — узгоджуємо за опорним, або ж головним словом: ООН (Організація Об’єднаних Націй) оцінила, виявила, відсвяткувала тощоНатомість НАТО (офіційна повна назва українською — Організація Північноатлантичного договору від NATO, North Atlantic Treaty Organization) українською по літерах не розшифрувати, тож для визначення роду береться формальна подібність до іменників середнього роду із закінченням.

Ще одна досить поширена проблема — читання (вимова) абревіатур. Скажімо, як ви вимовляєте назву телеканалу ТВі? Моє чергове фейсбук-опитування (як завжди, нерепрезентативне) показало: більшість мовців вимовляють його як тівіай, частина як тевеай (наскільки можу судити, саме така вимова й задумана авторами назви)і практично ніхто не читає його як тібіай чи тевеі. Можливо, тому що часто ми не проговорюємо слова, читаючи якийсь текст, тобто значення для нас при швидкому читанні прив’язані до візуального, до знаків, а не до звучання. (Ще один штрих до паралелі з ієрогліфічним письмом, до речі. Може, не така та аналогія й притягнута за вуха?)

Інший вияв проблеми з вимовою абревіатур — написання їх латинкою. На повен зріст вона постає у випадках, коли написання літер кирилиці та латиниці збігається. Скажімо, колись я активно боролася (і програла редактору, що тут приховувати) за написання Бі-бі-сі українською. Мої аргументи, що BBC можна прочитати як вевеес, розбилися об логічне зауваження: «Яке в українській мові вевеес? Це ж не російська». Воно й справді так, АЄОА (якщо ви не розшифрували цієї абревіатури, ви однозначно не були глядачем проекту Майкла Щура. Тож для вас розшифрую: АЄОА — але є одне «але») . Одна річ — якщо у ваших текстах часто згадуються назви телеканалів, зокрема зарубіжних (тобто якщо ваше видання спеціалізоване), й геть інша — коли читацький горизонт сподівань відкритий. У такому випадку ваш читач, переглянувши речення ще раз, швидше за все зрозуміє, про яке BBC йдеться, але ці кілька секунд усе одно будуть перепоною на шляху розуміння тексту. І що більше таких перепон, то менше бажання його читати.

Аберації

На цих проблемах ґрунтуються й смислові викривлення, породжувані нерозумною чи недоречною абревіацією або, навпаки, свідомо закладені нею. Скажімо, щоби висміяти деякі назви, навмисно складають їх в абревіатури, суголосні або й тотожні певним загальним назвам. Чудовий приклад із не такої віддаленої історії — Південно-Східна Українська Автономна Республіка, яку в народі моментально охрестили ПіСУАР. Або, скажімо, житомирську податкову, яка офіційно називається Державною податковою службою у Житомирській області, охрестили Житомирською обласною податковою адміністрацією. Вгадайте чому.

Отже, вигадуючи якусь власну назву, перевіряйте її абревіатурні скорочення, якщо не хочете додаткових смислових відтінків 

Інше викривлення — збіг абревіатурних скорочень кількох назв. І тут повертаюся до опитування, згадано на самому початку. Тож як ви розшифровуєте абревіатуру СС, що першим спадає на думку? Серед відповідей на моє опитування, що повторилися принаймні двічі, були: 

Schutzstaffel (SS) 32

Січові стрільці 15

Creative Commons 6

Спільний/сумісний сон 6

Совєцький Союз 5

CarbonCopy 4

Санстанція 4

Спецслужба 2

Самі свої 2

Про що свідчать ці результати? Перше й головне — такого роду абревіатури потребують контексту. Бо, скажімо, ЮНЕСКО, СБУ чи НАТО загальновідомі та однозначні, а щодо СС постає питання: це кирилиця чи латиниця? розшифровувати слід за звучанням чи написанням? І, зрештою, який же контекст?

Або, скажімо, абревіатура РКЦ. Ви її можете розшифрувати? А, наприклад, у поєднанні з УПЦ, РПЦ, УГКЦ? Що допомогло розшифрувати першу абревіатуру, якщо одразу не вийшло? Очевидно, впізнаваність однієї або кількох наступних, які неоднозначно вказують на контекст.

По-друге, суголосність відповідей щодо СС свідчить, який із контекстів є загальноприйнятим (якщо такий є). Тож не дарма багато хто з опитаних додавав як ремарку: «на жаль, саме такий варіант». Це «на жаль» вказує на усвідомлення: прочитання абревіатури СС у першу чергу як Schutzstaffel відсилає до радянської моделі мислення, від якої ми просто зараз активно намагаємося звільнитися.

Абревіатура як фігура замовчання та евфемізм

Якщо вже зайшла мова про звільнення, хочеться сказати дві слові про замовчання та евфемізацію. Здатність пом’якшувати, приховувати справжній (страшний чи не дуже) смисл ґрунтується на рисі, про яку вже йшлося — вихолощенні цього смислу. Герберт Маркузе в «Одновимірній людині» підкреслює, з-поміж іншого, що абревіатури позначають лише те, що інституалізується, й таким чином, щоб відкинути всі сторонні конотації. Значення монтується, фіксується і щоразу виринає цілком і повністю. Стаючи, пише він, офіційною вокабулою, постійно згадуваною в загальному вжитку й «санкціонованою» інтелектуалами, воно (значення) втрачає будь-яку пізнавальну цінність і слугує для простого впізнавання незаперечного факту.

У цьому контексті багато хто каже про абревіатуру АТО (із 30 квітня 2018 року — Операція об’єднаних сил або ООС). Всі чудово знають, як її розшифровують, але в щоденному вжитку, в сотнях публікацій про події на Донбасі мало хто каже про власне «Антитерористичну операцію». (Відсилаю з цього приводу до матеріалу «Слова війни та слова миру».) Те, що назву в 90% випадків не розшифровують, лише підтверджує: вона не відповідає реальному сенсу подій. У масовій свідомості новотвір АТО постає синонімом до раніше відомих слів «війна», «збройний конфлікт» тощо. Його часто римують із НАТО й вигуком «а то!», надаючи цим легкого гумористичного забарвлення.

Інакше кажучи, абревіатура евфемізує для нас дійсність. Це не погано й не добре, це просто є. Й на це не можна не зважати. Скажімо, «Громадське телебачення» у своїх ефірах вживає вислів «так зване АТО». Увагу на це звернула журналістка Настя Станко під час Другого Львівського медіафоруму: вона наголосила, що військові абсолютно не сприймають назви «Антитерористична операція», а тому в своїх ефірах журналісти «Громадського» кажуть «так звана зона АТО» і «так зване перемир’я».

Саме по собі пом’якшення не є злом. Людська свідомість (і це зафіксовано в мові) часто потребує такого пом’якшення. Та важливо стежити, щоби природна потреба психіки не переросла в нав’язувану необхідність навіть тоді, коли людина вже готова називати речі своїми іменами. Адже в такому випадку недалеко до тоталітарного суспільства/держави.

Власне, саме тому найбільш запитаною здатність абревіатур приховувати й пом’якшувати виявляється в тоталітарних суспільствах/державах. У зв’язку з цим спливає в пам’яті новомова, або ж новосурж Джорджа Орвелла (Newspeak). 

Нові слова з нових слів

Тоталітарна мова хоч-не-хоч відсилає до теми смерті. І хоч як доречно скелет вписується в цю модель, моя асоціація постала геть не у зв’язку з Орвеллом. Маю на увазі, що абревіатура постає переді мною в образі скелета. Поняття чи явище розкошує, жиріє на полях смислу, набираючи собі все більше слів, аж поки мовцю стає складно його повсякчас повторювати. Тож підкоряючись закону мовної економії, назва «скелетизується», аби ми не втрачали за багатослів’ям сенс. Іноді цей скелет виявляється вдалим і впізнаваним, іноді ні — й тоді ефекту вже не досягнути, бо сенс таки вихолощується. Однією з ознак того, що абревіатура справді живе, є її словотворчий потенціал. А він вмикається тоді, коли абревіатуру активно вживають в усному мовленні, а не лише на письмі. Від СБУ утворилося есбеушник, від МНС — еменесник (іноді з перехідним написанням МНС-ник), від СМС — есемеска, від ДАІ — даішник (із варіантами даїшник, даівець). Запозичена англійська абревіатура PR прижилася вже в кириличному написанні як піар, породивши цілу низку слів: піарник, піарний, самопіар. Від англійської ж IT в нас з’явився айтішник, хоча кириличне написання айті-галузь, айті-фахівець хоч і трапляється, та значно рідше, ніж піар. 

Як бачимо, абревіатури дають нашій мові нові корені, насичені багатим і глибоким смислом, який, крім усього іншого, можна чітко розшифрувати. Цікаво, коли з’являлися перші слова у прамові/ прамовах, чи сприймалися звуки й літери як носії такого багатого смислу. І якого ґатунку були ці смисли 

Правила читання абревіатур

(складено за статтею «Вимова літерних та поскладово-літерних абревіатур» Дмитра Гринчишина, викладеною на сайті Інституту української мови НАНУ)

Існує два способи вимови абревіатур: за звуками (тобто як звичайні слова) або за назвами букв. Щоби полегшити сприйняття пунктів правила, уточню очевидне: абревіатури бувають ініціальні, або літерні (складаються з перших літер кожного слова, ініціалів), складові (утворені зі складів кількох слів) та по-різному мішані (зі складу та цілого слова, як-от міськрада; зі складу та ініціалів: АвтоЗАЗ тощо).

Отже, за назвами букв читають:

  • ініціальні абревіатури, що складаються виключно з приголосних: МТС (емтеес), СМС (есемес), IT (айті, абревіатуру пишуть латиницею, тож і читають за назвами англійських літер);
  • однолітерні абревіатури з цифрою у складі, зокрема ті, якими називають марки тих чи інших предметів: трактор Т-150 (те-сто п’ятдесят), клей Б-3 (бе-три); аналогічно читають й інші назви: канал К-1 (ка-один) тощо.

Виключно як звичайні слова (тобто за звуками) читають:

  • складові та мішані абревіатури: міськрада, райдержадміністрація, АвтоЗАЗ тощо;
  • абревіатури з трьох ініціалів із голосним посерединіЖЕК, ЛАЗ тощо;
  • ініціальні абревіатури, у складі яких є два голосних звука (на початку, в кінці або розділені приголосним): АТО, ООН тощо.

По-різному читають:

  • абревіатури з двома й більше приголосними поспіль та голосним. Скажімо, за назвами літер читаються ГПУ (гепеу), ПТУ (петеу), але як звичайні слова читаються США, КВЕД, ТАРС тощо. Тут, очевидно, керуються милозвучність та легкістю вимови (спробуйте вимовити гпу або пту);
  • дволітерні абревіатури, що складаються з голосного й приголосного. Якщо йдеться про ініціали— вимовляємо за назвами літер: ЦО (цео; цивільна оборона) тощо. Якщо ж маємо усічення одного слова — вимовляємо як звичайне слово: Ан-2 (від прізвища конструктора Антонова), Ту-154 (від прізвища Туполєва) тощо. (Важлива ремарка: в таких назвах моделей літаків великою пишеться лише перша літера.)


Джерело: https://medialab.online/news/abrrrreviatura/